Сторінка психолога

Перегляди: 123

Насилля в закладі дошшкільної освіти

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.
        «Я була приголомшена, коли побачила, як часто діти трьох- і чотирьохрічного віку, особливо хлопчики, думаючи, що я нічого не бачу, б’ють і штовхають інших дітей у групі», – розповідає педагог дошкільної освіти Сандра Боуден. Але булінг – це ж не тільки фізична агресія, булінг може здійснюватись і через соціальний тиск, наприклад, коли група дівчаток неодноразово й демонстративно відмовляється грати з іншою дівчинкою, або це можуть бути словесні нападки, такі як безперервні насміхання та висміювання.
       Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий учинок.
        Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.
       Ваша маленька дитина піддається булінгу, якщо:

їй раптом страшно йти в дитячий садок;
вона скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;
чіпляється за вас і проявляє плаксивість;
приходить додому із травмами, які не може пояснити;
залишається на самоті або впадає у стан депресії;
розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;
має труднощі з концентрацією уваги;
уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

Перегляди: 101

Чому діти ссуть палець?

Багато батьків занепокоєні тим, що їхня дитина ссе палець. Що з нею відбувається? Це шкідлива звичка? Ознака хвороби? Чи може пустощі? Спробуємо з’ясувати.

Ссання пальця (частіше великого) заповнює нереалізований інстинкт ссання, зменшує почуття самотності, заспокоює, заколихує, зм’якшує відчуття нерозділеності почуттів, брак ніжності.

Дитина вже у віці 3 місяців уміє донести свою ручку до рота, що не так і легко зробити, для цього необхідна хороша скоординованість рухів!

Це важливий показник. Якщо малюк, якому менше року, тягне пальчик, а іноді й весь кулачок, у рот, то це значить, що:

він голодний;
у нього незадоволений інстинкт ссання (якщо дитина на штучному вигодовуванні – великі дірочки в сосці з сумішшю, якщо на грудному вигодовуванні – мало або недостатньо часто ссе груди);
малюк чимось стурбований, йому нудно (мама поза полем зору, довго ніхто не бере на руки).
Багато дітлахів забувають про свій пальчик уже після року, але буває, що маля постійно (часто) ссе палець чи соску до 3 років. Причинами цього можуть бути:
занепокоєння, невпевненість у любові батьків;
брак ласки;
сильний переляк.
Багато дітей засовують палець у рот, коли стомлюються або на чомусь зосередженні. Ссання пальця в цьому віці часто поєднується з погладжуванням (по голові, животі), з перебиранням або висмикуванням волосся, вій.

Дитина може ссати й інші предмети (соску, куточок ковдри, лапу улюбленого ведмежати тощо).

Якщо дитина після 3 років продовжує ссати палець, або таке явище в цей час лише з’являється, то це вже вважається шкідливою звичкою й часто переходить в обгризання нігтів, нав’язливі рухи. Такій дитині необхідна допомога!

Передумови ссання пальця

Особливості темпераменту. Найчастіше палець ссуть діти з рисами флегматика.
Незадоволений інстинкт ссання у ранньому дитинстві.
Несприятливі психологічні фактори: часте занепокоєння; неприйняття матір’ю дитини (усвідомлене або неусвідомлене); вимоги батьків, що не відповідають віку дитини.
Сімейні проблеми: конфлікти батьків; алкоголізм; розлучення; дитина залишена сама на себе; поява брата/сестри.
Особливості психіки дитини.
ММН (мінімальна мозкова недостатність) або ММД (мінімальна мозкова дисфункція);
родові травми, як наслідок – швидка втомлюваність, дратівливість, порушення сну;
висока емоційна чутливість.
Слабке здоров’я (часті застуди, ОРЗ, дизентерія, глисти тощо).

Що робити батькам? Чим можна допомогти дитині?

У боротьбі зі ссанням пальця, як і з іншими шкідливими звичками, батьки часто допускають непоправні помилки. Вони намагаються викорінити хворобливу звичку, карають, намагаються пояснити, що це погано, соромлять. Але такі методи лише закріплюють цю звичку.

Рекомендації для батьків
1. Не змагайтеся зі звичкою, а з’ясуйте причини її виникнення й усуньте їх.
2. Установіть довірчі стосунки з дитиною. Дуже важливо вчасно помітити тривогу, переляк і допомогти маляті заспокоїтися (приголубити, поговорити, відволікти чим-небудь).
3. Установіть чіткі рамки дозволеного. Заборон не повинно бути занадто багато, але вони мають бути незмінними (ніколи не можна залазити на підвіконня, брати посуд із плити, відчиняти шафу з ліками тощо).
4. Життя дитини повинне бути різноманітне, насичене враженнями, різними іграми, але не перевантажене. Активна діяльність має змінюватися спокійнішими заняттями.
5. Не бійтеся зайвий раз похвалити малюка, відволікти його від сумних думок.
6. Заохочуйте спілкування з іншими дітьми.
7. Якщо дитина гризе нігті, уменшіть інтелектуальні навантаження, адже ця звичка свідчить про розумову й емоційну перевантаженість, про високий рівень тривожності.
8. Контролюйте перегляд дитиною телевізора (потрібно менше дивитися, а краще до 7 років зовсім виключити бойовики, новини й жорстокі мультфільми), ігри на комп’ютері (мінімум «стрілялок», більше розвивальних).
9. Не читайте страшні казки, розповіді.

Перегляди: 311

Поради батькам майбутніх першокласників.

1. Шановні батьки, пам’ятайте! Тільки разом в співпраці зі школою та громад кістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.
2. Обов’язково постійно цікавтеся розвитком, навчанням й поведінкою ваших дітей, для цього відвідуйте всі заняття, батьківські збори, зустрічайтесь з керівником і вчителями школи.
3. Щоденно цікавтеся навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, спів ставляти, аналізувати вивчене, прочитане побачене. Не дратуйтесь із-за кожної невдачі, що спіткає дитину, не карайте і не ображайте її гідність, а допоможіть зрозуміти і усвідомити помилки недоробки і загартуйте її силу волі своєю допомогою і розумінням.
4. Привчайте дитину до самонавчання й самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу у їх виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою і силою, а добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.
5. Сприяйте тому, щоб дитина сформувала у собі активну життєву позицію : брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувати, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення, проводила політінформації, виховні години. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя вивчити необхідне, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.

Детальніше: Рівень готовності дитини до школи

Перегляди: 185

Уперта дитина: тонкощі взаємодії

Іноді затятість упертої дитини смішить близьких дорослих, іноді дратує, а часом майже доводить до сказу – адже ситуації бувають різні, а дитина, наче навмисно, опирається саме тоді, коли це зовсім недоречно. Утім чи завжди впертість дитини – негативна риса характеру, яку треба викорінювати?

Дитяча впертість буває кількох типів:

Упертість надмірної вимогливості – причина криється в дуже суворому й вимогливому вихованні дитини. У такому випадку батькам варто більш самокритично поставитися до себе. Слід проявляти більше довіри до самостійності дитини, поважати її інтереси. Захоплення;
Упертість розбещеності – навпаки, батькам треба посилити вимогливість до дитини, і не потурати всім її «хочу». Але і різкі виховні зміни в таких випадках теж небажанні;
Упертість «покинутої» дитини – батькам варто приділяти дитині більше уваги.

Усі три згадані типи впертості є захисною реакцією дитини на неадекватне ставлення дорослих до неї. Адже в кожному випадку дитина стикається зі зневажливим ставленням до власної самостійності: у неї не вірять, їй не довіряють. Тож усі три типи ставлять завдання перед дорослими: треба змінювати ставлення членів сім’ї до дитини та одне до одного.
Утім існує ще один тип упертості дитини. Він пов’язаний з особливостями нервової системи, зокрема організації нейронних зв’язків у мозку людини. Це визначає тип її психічної саморегуляції, якою є темперамент.
Темперамент – «природний грунт», на якому відбувається процес формування окремих рис характеру. Розвиток окремих здібностей людини. Від темпераменту залежать динамічні особливості характеру людини, стиль її поведінки.
За цього типу впертості поведінка дитини не переходить із предметного плану в міжособистісний. Такий перехід відбувається у трьох перших типів. І в них упертість отримує підтримку від мотиву самоствердитися.
Упертість не є вродженою рисою характеру. Характер людини – це складний синтез конкретного типу вищої нервової системи, типу темпераменту, що переважає. А також життєвого досвіду. Умов життя. Впливу найближчого оточення й виховання.

Особливості поведінки

Усі діти інколи бувають неслухняними, затятими, гарячкуватими, свавільними, схильні будь-що відстояти власну позицію. Особливо це характерно для переломних періодів розвитку, як-от славнозвісна криза трьох років. Але деякі діти навіть після завершення цього періоду тотального заперечення не повертаються до звичної батькам слухняної поведінки, а наче сповна розкривають особливості своєї природи – упертість, норовливість, вибагливість, наполегливість у обстоюванні власної позиції.
Коли така дитина не погоджується із чимось – то стає непокірною. Поступається вона, лише якщо відчуває, що це правильно і має сенс особисто для неї, а не для когось іншого. Найменші дрібниці можуть стати для неї приводом висловити спротив: «не той» обід, «неправильні» штани або чоботи, небажання підстригатися тощо. Уперта дитина відчайдушно хоче розпоряджатися сама своїм тілом, часом, речами, для неї надзвичайно важливо бути «правою» (власне, ця потреба затьмарює все інше). Емоції та почуття такої дитини потужні й нестримні. Коли вона чогось хоче або на щось налаштована – то вкладає в це максимальну енергію: їй складно переключитися самій. Надто вона не піддається на вмовляння інших. Усе це часом дуже ускладнює життя батькам, і процес виховання стає для них складним і виснажливим.

Переваги й перспективи «впертого» характеру дитини

Детальніше: Уперта дитина: тонкощі взаємодії

Перегляди: 6

Роль гри в розвитку дитини

Переглянути...