Трудове виховання дитини

 Однією з основних цілей дітей дошкільного віку є виховання в них готовності до праці. Адже й успішність навчання  залежатиме від того, наскільки дитина привчена працювати. Виховані в неї особисті якості, що дозволяють їй результативно справлятися з навчальними завданями. 

 Трудове виховання починається у сім'ї. Раніше всього дитина сприймає загальну трудову атмосферу сім'ї. Трудове виховання обов'язково має поєднуватись із навчанням. Під час праці дитина  спілкується з дорослими. Тому  важливий і сам процес словесного опису вироблених дій, звіт про виконану роботу. У цьому збагачується мова дитини; вона навчається обгрунтовувати свої міркування, трудові дії стають доступними осмисленню і аналізу. 

 Отже, батьки мають розуміти, що основне значення в підготовці дитини до школи має його власна діяльність. Ігри, малювання, конструювання, власний досвід — ось основа розвитку особистості дитини. Тому роль батьків у підготовці її до школи неспроможна зводитися лише  словесними вказівками з  того чи іншого приводу. Дорослі мають керувати, заохочувати, організовувати заняття, ігри, посильну працю для дитини. 

 Відомо, що дошкільника потрібно багато чому навчити, він повинен засвоювати шкільну програму. Батьки розуміють: вчити треба для того щоб стимулювати психічний розвиток дитини, знають, напевно, навіть термін “розвиваюче навчання”. Про те, чого і як вчити, написано чимало. І все-таки часто наштовхуєшся на приголомшливий факт: батьки погано уявляють, що саме вони мають робити? 

 І діти під тиском батьків пишуть палички, вивчають числовий ряд, заучують напам'ять довгі вірші та багато іншого. Але що це дає для їх психічного розвитку? Те чому мають навчати  дитину батьки, це щоб вона правильно розвивалася і була готова до школи. 

 Дитину потрібно навчити всім навичкам і уміням, які необхідні у побуті, правильно користуватися предметами, оточуючими її, саме дії, а  не знання про предмети побуту. 

 Потрібно вчити грати, спочатку просто оперуючи іграшками, наслідуючи реальні дії, їх логіку, їх послідовність. Лише потім, коли дитина вміє самостійно діяти, розігрувати цілі сюжети, переносити ставлення  на людей, тоді дії можуть бути суто символічними, а реальні предмети замінені іншими, з допомогою яких можна зобразити дію, надалі взагалі лише словом, що позначає дію. 

 Пройшовши весь цей  ігровий шлях дитина набуває дуже багато, значно просунувшись у своєму розвитку. Спочатку формуються, осмислюються самі дії з предметами, потім — відносини з людьми, оточуючими дитини, їх взаємозв'язок, своє місце дитини у цих взаємовідносинах. Потім моральні норми, етична сторона взаємовідносин, норми і знаходять способи спілкування, емоційний відгук на погане і хороше. 

 Від рівня розвитку гри акторів-професіоналів у значній мірі залежить розвиток мислення та мовлення. У грі розвивається процес заміщення, з яким дитина зустрінеться в школі щодо математики, мови. Дитина граючись навчається планувати свої дії і це вміння допоможе їй у майбутньому, тобто можливість перейти до планування навчальної деяльності. 

            Потрібно вчити також малювати, ліпити, вирізати, наклеювати, конструювати. Роблячи це дитина переживає радість творчості, відбиває свої враження, свій емоційний стан. 

 Малювання, конструювання, ліплення відкривають можливість навчити дитину бачити, аналізувати все довкола, правильні  кольори, форми, величини, співвідношення частин, їх просторове співвідношення. Водночас це надає можливість навчити дитину діяти послідовно, планувати свої дії, порівнювати результати про те, що поставлено, задумано. І ці вміння теж виявляться надзвичайно важливими в школі. 

            До того ж, всі ці види діяльності дитині цікаві, вони дають нагоду отримати задоволення від подолання труднощів, від досягнення наміченого результату; вчать наполегливості, загалом, розвиваються властивості, які необхідні в школі. 

            Дуже багато можуть зробити батьки, щоб підготувати дитину до шкільного навчання. Сходження школяра сходами пізнання буде успішніше, якщо основа при цьому буде закладена ще у дошкільному дитинстві. З найбільш раннього віку малюка треба вчити. Найліпше це дитина сприймає в ігровий формі. 

            Можна сміливо сказати, що вона починає вчитися задовго перед тим, як переступить шкільний поріг. І що краще батьки розуміють, чого і як слід навчити дошкільника, ніж послідовніше і цілеспрямованіше це роблять, тим повніше, різнобічніше і яскравіше розкриваються її можливості, тим гармонійнішою вона развивается. 

            Вже молодших дошкільнят потрібно вчити робити вибір на зразок: перед дитиною ставиться завдання з ряду однорідних предметів вибрати аналог за зразком. 

 Така гра містить у собі елемент класифікації. Отже батьки підводять дитину до самостійного узагальнення: спираючись на безпосередній чуттєвий досвід, розвивають  елементи логічного мышления. 

 Без розвитку вміння класифікувати предмети і явища неможливо й формування понять. Групування на зразок стає передумовою виникнення в дітей  понятійного мислення, яке у основі всього шкільного навчання. 

 Проте, виховуючи і навчаючи дитину, слід пам’ятати про одну дуже серйозну небезпеку — перетворення занять на щось нудне, неулюблене, нав'язане дорослими й непотрібне самій дитині. Спілкування з батьками, як і заняття повинні приносити дитині задоволення і радість. Тому потрібно, передусім, щоб весело та цікаво було самому дорослому. 

            Проте, життя у школі істотно відрізняється від життя дошкільника. Умови шкільного життя вимагають всебічної готовності дитини до неї. Шкільний режим, загальні всім правила, приготування уроків, оцінки — це зовсім не те , як раніше “навчалася” дитина. Всі ці особливості життя й діяльності школяра визначають те, що фахівці й називають психологічною готовністю до навчання. 

 І все-таки, навіть якщо у старших дошкільнят і з'являються елементи навчальної діяльності, виникає інтерес до навчання, бажання опанувати знання, перехід до шкільного навчання нелегкий навіть у добре підготовлених дітей. Звикання маленького учня багато в чому до нових для нього шкільних вимог відбувається поступово, не завжди гладко, і обов'язково пов'язане з ламкою сформованих психологічних стереотипів. Тому батьки мають пам'ятати, що у формуванні психологічної готовності до шкільного навчання центр тяжкості падає не так на засвоєння певних знань, як в створення тих передумов, що колись  забезпечать правильне ставлення дитини до труднощів й успішне їх подолання.